АЦТЕКИ. ВІДЧАЙДУШНА БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ

«ВЕЛИЧЕЗНА ПЛОЩА КИШІЛА ЛЮДЬМИ — ОДНІ КУПУВАЛИ, ІНШІ ПРОДАВАЛИ… ТІ СОЛДАТИ СЕРЕД НАС, ЯКИМ ДОВЕЛОСЯ ПОБУВАТИ У БАГАТЬОХ КУТОЧКАХ СВІТУ — КОНСТАНТИНОПОЛІ, ІТАЛІЇ ТА РИМІ, КАЗАЛИ, ЩО НІКОЛИ ЩЕ НЕ БАЧИЛИ ПЛОЩІ НАСТІЛЬКИ ЗРУЧНО РОЗТАШОВАНОЇ, З ТАКИМ ВДАЛИМ ПЛАНУВАННЯМ І ТАКОЇ ВЕЛИКОЇ, ДЕ ЗБИРАЛОСЯ Б СТІЛЬКИ ЛЮДЕЙ».

ТАК Берналь Діас дель Кастілльо, солдат війська іспанського конкістадора Ернана Кортеса, описав ацтекське місто Теночтитлан, яке він побачив 1519 року.

Якщо вірити книжці «Могутні ацтеки» Джіна С. Стюарта, на той час, коли прибули іспанці, у Теночтитлані жило десь 150 000—200 000 людей. Це було не якесь провінційне містечко, а велике місто, що простяглося на дюжину квадратних кілометрів. У місті було багато мостів, дамб, каналів, височіли сліпучо-білі храми. Столиця Теночтитлан була самим серцем ацтекської імперії.

Ця картина мирного, добре влаштованого ацтекського міста суперечить поширеному серед більшості читачів уявленню про кровожерливих дикунів-ацтеків. Справді, ацтеки вірили, що їхнім богам для збереження сили потрібно людських сердець і крові. Однак в ацтекській культурі та історії було не лише кровопролиття. Якщо ж ми більше дізнаємося про боротьбу ацтеків за існування, то ліпше зрозуміємо, чому їхні нащадки до сьогодні так заповзятливо намагаються вижити.

Походження ацтеків

В історії Мезоамерики ацтеки з’явилися лише на короткий період. Більшість дослідників вважає, що первісні мешканці Мексики перебралися з Азії через Берингову протоку до Аляски, звідки потрапили на південь. (Дивіться «Пробудись!» за 8 вересня 1996 року, сторінка 4, 5).

На думку археологів, найдавніша культура, яка процвітала в Мезоамериці — ольмекська. Деякі фахівці вважають, що ольмекська цивілізація виникла близько 1200 року до н. е. і проіснувала 800 років. Але ацтеки з’явилися не раніше 1200 року  н. е., більше двох тисяч років пізніше. Їхня культура існувала лише 300 років. А могутньою імперія ацтеків стала всього-на-всього за сто років до падіння від меча іспанських завойовників.

Однак у час розквіту ацтекська держава досягла рідкісної величі. В одному з джерел говориться, що «ацтеки створили імперію, яка на півдні сягала Гватемали». «Уорлд бук енсайклопідія» з цього приводу зазначає: «У ацтеків була найпрогресивніша у Південній і Північній Америці цивілізація. Вони будували міста такі ж великі, як і у тогочасній Європі».

Легенди про походження

Попри неординарність ацтеків ми майже нічого не знаємо про їхнє походження. За легендою, назва «ацтеки» походить від слова «астлан», що, можливо, означає «біла земля». Де розташовувалася легендарна земля Астлан, якщо вона взагалі існувала, невідомо.

Легенда принаймні розповідає, що ацтеки були останньою з семи груп, які вийшли з Астлану. Під проводом свого бога Уїцілопочтлі, вони почали довгу мандрівку у пошуках батьківщини. Плем’я мандрувало протягом багатьох десятиріч, потерпаючи від надзвичайних труднощів та злиднів, майже постійно воювало з сусідами. Але подорож не могла тривати вічно. Найпоширеніша легенда каже, що Уїцілопочтлі наказав своїм поклонникам чекати появи знаку — орла на кактусі. Напевно, люди побачили його на маленькому мулистому острівці озера Тескоко. Тут мандрівники нарешті осіли та побудували місто, котре пізніше стало відоме як великий Теночтитлан (означає «Камінь, що піднімається з води»). На думку деяких, ця назва походить від імені легендарного вождя Теноча. Тепер на руїнах Теночтитлану стоїть Мехіко.

Ацтеки були прекрасними інженерами та ремісниками. Насипаючи ґрунт на дно озера, вони розширили місто. З берегом острів з’єднувався дамбами. Побудували також канали.

За тих часів будівничих не називали ацтеками. Згідно з легендою, перш ніж вони вирушили з Астлану, бог Уїцілопочтлі дав цим людям нове ім’я — мехіки. Згодом так стали називати місцевість та її мешканців.

Однак регіон заселяли не тільки мехіки-ацтеки. Навколо жили вороги, отже потрібно було об’єднуватися із сусідами. Ті, що не хотіли жити з ацтеками у мирі, втягувалися у безжальну війну. По суті, війни були потрібні ацтекам. Бог Сонця Уїцілопочтлі — лише один з тих численних богів та богинь, які постійно вимагали сердець, що стікають кров’ю, і людських жертв. Здебільшого в жертву приносили полонених. Цей звичай ацтеків був широко відомий і вселяв страх у серця їхніх ворогів.

Отже, невдовзі ацтекська держава розширила свої межі від Теночтитлану аж до деяких районів сучасної Центральної Америки. В культуру стали проникати нові релігійні ідеї та звичаї. Водночас до казни ацтеків потекли казкові багатства — данина, яку вони збирали на завойованих територіях. Ацтеки досягли великих успіхів у музиці, літературі та образотворчому мистецтві. Ось що говорить журнал «Нешнл джіоґрефік»: «За виражальною силою ацтеки належать до ряду найобдарованіших скульпторів в історії». На той час, коли прибули іспанці, ацтекська цивілізація досягла розквіту.

Завоювання

У листопаді 1519 року мексиканський імператор Монтесума II мирно зустрів іспанців під проводом Ернана Кортеса, вважаючи його втіленням ацтекського бога Кецалькоатля. Забобонні ацтеки прийняли іспанців надзвичайно гостинно. Довіряючи прибулим, індіанці дозволили їм побачити золото Теночтитлана. Кортес гарячково складав план захоплення всіх багатств. Він вдався до зухвалого вчинку — полонив Монтесуму в його ж власному місті. Дехто каже, що Монтесума підкорився майже без заперечень. В усякому разі, Кортес захопив столицю величезної імперії без жодного пострілу.

Але переможці не проливали крові лише до часу. Надзвичайні події змусили Кортеса терміново покинути узбережжя, і він залишив замість себе імпульсивного Педро Альварадо. Побоюючись, що за час відсутності Кортеса теночтитланці невдовзі повстануть проти нього, Альварадо вирішив вдарити першим. Під час свята він вчинив масове вбивство ацтеків. Кортес повернувся у місто, охоплене повстанням. У битві, яка тоді почалася, Монтесума загинув, найімовірніше від рук іспанців. А за іспанською версією, Кортес переконав Монтесуму вийти і звернутися до ацтеків із закликом припинити бій. Коли він зробив це, піддані закидали свого правителя камінням. Так чи інакше, Кортес з купкою поранених солдатів утік, рятуючи своє життя.

Виснажений і поранений, Кортес перегрупував наявні сили. До іспанців приєдналися сусідні племена, які ненавиділи ацтеків і хотіли скинути ярмо їхнього панування. Після цього Кортес повернувся до Теночтитлана. Почалася кровопролитна облога, під час якої ацтеки, за переказами, приносили в жертву полонених іспанців. Це розлютило людей Кортеса і укріпило їхню рішучість перемогти будь-якою ціною. Як написав один ацтекський письменник, племена-васали самі «жорстоко мстилися мехікам [ацтекам] за минуле і розграбовували їхні багатства».

Великий Теночтитлан був завойований 13 серпня 1521 року. Тепер іспанці та їхні союзники стали повновладними правителями над мехіками. У журналі «Нешнл джіоґрефік» сказано: «За історично дуже короткий час іспанці, шукаючи золото, перетворили великі міста і ритуальні центри Мезоамерики на руїни. Корінні жителі були поневолені та християнізовані, і ацтекська імперія — остання велика місцева цивілізація — поступово зникла».

Завоювання спричинило не тільки політичні зміни. Іспанці принесли католицизм, нову релігію, яку здебільшого насаджували мехікам за допомогою меча. Це правда, ацтекська релігія була кровожерною та ідолопоклонницькою. Але католики, замість того щоб викорінити усі залишки язичництва, утворили дивне поєднання католицизму й ацтекської релігії. Богиню Тонанцін, якій поклонялися на пагорбі Тепеяк, замінила Діва Гваделупська у гваделупській базиліці, що стоїть там, де колись вшановували Тонанцін. (Вважається, що ця базиліка позначає місце, на якому сталося чудо з’явлення Діви Марії). Під час священних релігійних свят на честь Діви її поклонники прямо перед базилікою кружляють у ритмах танців своїх предків-язичників.

Чи уціліли ацтеки?

Хоча ацтекська імперія канула у давнє минуле, сліди її існування зберігаються досі. Такі слова, як «шоколад» і «томати» прийшли до нас з ацтекської мови науатль. До того ж більшість населення Мексики складається з нащадків іспанських завойовників та місцевих мешканців.

Давні місцеві культури ще живі у багатьох частинах Мексики, де етнічні групи намагаються зберегти традиції предків. Усього в Мексиканській республіці нараховують 62 групи індіанців і зареєстровано 68 діалектів. Недавнє вивчення Національного статистичного інституту географії та обчислень виявило, що однією з місцевих мов говорить понад п’ять мільйонів людей (враховуючи дітей від п’яти років і старших). У журналі «Нешнл джіоґрефік» говориться: «Ті, хто пережив безсилля і бідність часів колонізації, диктатури й революції, врятували мови, звичаї, традиції та непохитну надію на самовизначення».

Однак більшість нащадків гордих ацтеків живе у злиднях і зазвичай животіє на крихітних фермах. Чимало їх мешкає в ізольованих районах, де освіта — велика рідкість. Отже, виявилося, що економічний прогрес приніс труднощі багатьом корінним мексиканцям. А їхнє становище характерне для всіх місцевих народів Мексики й Центральної Америки. Є люди, які боронять їх. Ріґоберта Менчу, гватемалець, лауреат Нобелівської премії виголосив таку хвилюючу відозву: «Ми повинні зламати бар’єри між етнічними групами — індіанцями та метисами, мовними групами, чоловіками й жінками, людьми розумової та фізичної праці».

На жаль, становище ацтеків — як минуле, так і теперішнє,— є одним з сумних прикладів ‘панування людини над людиною на лихо для неї’ (Екклезіяста 8:9). Для того щоб по всьому світі змінити долю бідних і безправних людей, потрібно чогось більшого за хвилюючі слова і політичне красномовство.

З журналу «Пробудись»