Вигадане плем’я Тасадай — зразок перекручування фактів.

В 1971—1972 роках у різних країнах були опубліковані статті про те, що у філіппінських джунглях на острові Мінданао було знайдено плем’я. Воно живе у печері і складається з 26 осіб, які нічого не знають про навколишній світ, живуть збиранням, поїданням крабів і жаб. На іншу дичину полювати не вміють, користуються кам’яними сокирами, єдиним їхнім одягом є пов’язки на стегнах з листя. Їх описували як найбільш відсталих людей на Землі. При цьому вони жили в кількох кілометрах від села хліборобів. Про це писали у квітневому випуску 1972 року популярний в СРСР журнал «Навколо світу», а в серпневому цього ж року інший відомий часопис «National Geographic».

 

Так, в журналі «Вокруг света» повідомлялося: «Тасадай мають надзвичайно гостре почуття зв’язку з навколишнім середовищем. Вони живуть в дивовижній гармонії з лісом, не намагаючись порушити задля своєї користі досягнутої рівноваги. Тасадай ніколи не обробляли землю і не приручали тварин, вони завжди були збирачами їжі, яку дає ліс. У пошуках їстівних коренів і ягід вони невпинно бродять по лісу, не затримуючись ніде довго.» А також, що тасадай живуть в умовах первісного комунізму і взаємодопомоги, не знаючи агресії та конфліктів: «Вони навчилися жити в гармонії та злагоді не тільки з природою, але й між собою. Між людьми племені тасадай взагалі не буває конфліктів — в усякому разі, в нашому розумінні слова. Наскільки ми змогли встановити, у них навіть не існує слова, що позначає „війну“ або „боротьбу“. Один з них сказав нам, що, до тих пір поки Дафал (людина, що знайшла це плем’я) не навчив їх ставити пастки, найбільша тварина, на яку вони полювали, була жаба. До диких свиней та оленів вони ставилися майже як до друзів… Якщо у одного з людей в племені немає їжі — інші теж не їдять. Коли ми дали їм боло, кожен чоловік узяв собі по кулі. Залишився зайвий шар, але ніхто не захотів його брати». Антропологів, які їх зустріли, тасадай прийняли за Дивату — добре створіння, яке повинно було якось зійти з неба.

Вчених, які вперше зустрілися з тасадай, привів до них Мануель Елісальде, багатий філіппінський політик. Він привозив на вертольоті поспостерігати за тасадай журналістів, політиків, кінематографістів, кінозірок у тому числі Джина Лоллобріджида. 1972 року 182 км² території навколо місця проживання тасадай були проголошені зоною, що охороняється. До цього моменту тасадай вже вивчали 11 антропологів, але жоден з них не провів з ними більше 6 тижнів. Президент Філіппін Фердинанд Маркос в 1976 році навіть пригрозив арештом будь-якому вченому, який наважиться відвідати тасадай без відома Елісальде.

ВИКРИТТЯ

Після того як в кінці 80-х років на Філіппінах стався державний переворот і колишню владу в особі президента Фердинанда Маркоса було повалено, разом з ним і багато його підлеглих. Одним з найбільш впливових був Мануель Елісадье-молодший, який був правою рукою Маркоса. Саме тоді на територію племені без узгодження з урядом проникли журналіст зі Швейцарії Освальд Ітен, і разом з ним представник однієї з місцевих газет Джоі Лозано.

Журналісти довго блукали в пошуках племені по печерах, проте не знайшли жодного з представників народності тасадай. Лише через деякий час вони виявили хатини, в яких і зустріли представників племені, але вони виглядали далеко не як первісні люди. Всі «дикуни» були одягнені в сучасний одяг, джинси і футболки, а на ногах було взуття. Крім того тубільці курили сигарети з фільтром. Після того, як було проведено журналістське розслідування, вдалося з’ясувати, що Мануель Елісадье особисто брав участь в перемовинах зі старійшинами племені і умовив їх підтасувати факти.

Представники племені за винагороду мали грати роль первісних миролюбних дикунів. Оплачували працю тубільців сучасним одягом і сигаретами. Так як всі візити на острів були узгоджені з представниками влади, «тубільцям» не становило великих труднощів переодягатися в первісних людей, коли припливали гості, а після того як туристи відпливали назад, повертатися до звичайного укладу життя.

Після того як про обман стало відомо, багато експертів задалися питанням, як племені вдалося прожити в ізоляції не одне століття, коли зовсім поруч було розташоване село. І як людям, що не мали імунітету до сучасних хвороб, вдалося не підхопити жодного вірусу під час візиту туристів. Відомий лінгвіст Лоуренс Рід вирішив дізнатися про плем’я більше. Для цього він на рік переселився до тубільців, які насправді були дуже добродушними. Лоуренсу вдалося з’ясувати, що плем’я насправді проживало в ізоляції від зовнішнього світу, але термін не перевищував і 150 років, це говорить про те, що приписаний племені вік був чистим обманом.