ЛАБІРИНТИ. ЧОМУ ТАКІ ЗАХОПЛИВІ ТА ЗАГАДКОВІ?

ЩО Є найбільшим досягненням старожитніх єгипетських зодчих? Дехто з авторів каже, що це не піраміди, як прийнято вважати, а грандіозний Єгипетський лабіринт. Він був збудований коло Мерідового озера (сьогодні озеро Карун), яке лежало на захід від ріки Ніл і 80 кілометрів південніше від сучасного міста Каїр.

Грецький історик Геродот написав у п’ятому столітті до н. е.: «Я його [лабіринт] відвідав і в[ін] справді вище всякої хвали. Бо якщо хтось склав би всі разом фортеці та великі будівлі, що їх зробили елліни, вони б виявилися меншими від цього лабіринту і щодо майстерності і щодо витрат». І додав: «Лабіринт… перевершує навіть і піраміди». Інший грецький історик Страбон через чотири століття сказав, що цей лабіринт — «твориво, яке рівняється пірамідам», хоча в його дні споруда сильно занепала.

У 1871 році місцевість, де, як гадали, стояв Єгипетський лабіринт, відвідав історик Ф. Бархам Цінке. А 1888 року археолог Фліндерс Пітрі зрештою визначив місце його розташування. На той час від лабіринту залишились лише руїни, і в сучасних путівниках про нього майже не згадується. Однак свого часу ця споруда була справді славетною. Як же виглядав цей лабіринт і для чого його збудували?

Вигляд та призначення

Реконструкція на основі розкопок сера Флиндерса Петрі

Лабіринт було споруджено ще на початку єгипетської історії, можливо навіть перед приходом до Єгипту ізраїльтян (Буття 46:1—27). Кажуть, що він складався із 3000 кімнат, які порівну розміщувалися на двох поверхах — надземному та підземному, і займав загальну площу коло 70 000 квадратних метрів.

Лабіринт з його закрученими переходами, безліччю залів, кімнат та колонад був такий складний і заплутаний, що стороння людина, потрапивши туди, ніколи без провідника не знайшла б ані входу, ані виходу. Майже скрізь там панувала непроглядна темрява, а скрип деяких дверей, кажуть, був такий жахливий, як розкоти грому. Після падіння Єгипетської світової держави цей лабіринт з його величними колонами із червоного граніту, гігантськими кам’яними плитами та відполірованими вапняковими брилами сплюндрували й розтягли для інших будов.

Хоча й говорять, що лабіринт служив центром правління єгипетських фараонів, його справжнє призначення було релігійним. Власне у цьому храмовому комплексі складали жертви всім єгипетським богам. У підземні кімнати лабіринту, де містилися мумії царів та священних крокодилів, не допускалось жодної сторонньої особи.

Значення лабіринту в міфах стає зрозумілішим, якщо розглянути релігійні обряди, пов’язані з єгипетським богом Осірісом. Єгиптяни вірили, що Осіріс — бог мертвих, або володар потойбічного світу,— був колись фараоном Єгипту.

Міфологія та ідея безсмертя

Смерть Осіріса щороку відтворювалась у містеріях Осіріса. Під звуки страшного голосіння та плачу відбувався обряд вбивства священного бика Апіса, який символізував Осіріса. І коли головний жрець сповіщав людям радісну звістку про воскресіння Осіріса, плач змінювався на радість. Для єгиптян ці містерії були основою їхньої надії на подальше життя. Вони вірили, що не лише фараон, але й кожна людина ототожнюється після смерті з Осірісом.

Професор С. Г. Гук зазначає в книжці «Лабіринт» (англ.): «У ранньому єгипетському міфі про Осіріса згадується про існування сил, що загрожували життю фараона-бога як на землі, так і в потойбічному світі». Тож вважалося, що лабіринт з його заплутаною системою переходів охороняв бога-фараона від ворогів у цьому житті та в наступному, а навіть захищав від смерті.

З часом віра в безсмертя людини міцно вкорінилась у стародавньому Єгипті та у всьому старожитньому світі. І вчення про безсмертя людської душі, яке розвинулося протягом наступних століть, незабаром прийняли не лише володарі, але й усе людство.

Критський лабіринт

Лабіринт у Кноссі на острові Крит повстав, мабуть, за якийсь час після єгипетського. Хоча місце його розташування ще не точно встановлене, згідно зі стародавніми джерелами, він нагадував єгипетський, але був набагато менший. Слово «лабіринт», можливо, походить від грецького лабрис  подвійна сокира, яка символізувала два роги священного бика. Культ бика був характерним для мінойського (критського) поклоніння, сильно переплетеного з міфологією.

Критський лабіринт став відомим у міфології завдяки тому, що в ньому жив Мінотавр — міфічне страховисько з людським тулубом та головою бика. Згідно з міфом, його народила Пасіфая, дружина критського царя Міноса. Тому ім’я Мінотавр означає «Бик Міноса». Коли Афіни програли війну з Критом, то афінянам було наказано, за однією версією міфу, раз на 9 років присилати 7 юнаків та 7 дівчат у жертву для Мінотавра. Цих бранців кидали у лабіринт, з якого вони вже не могли вибратися, і зрештою їх з’їдав Мінотавр.

Але згодом юнак на ім’я Тесей вирішив, ризикуючи життям, пробратися в лабіринт і знищити цю міфічну потвору. Тесей розшукав Мінотавра й убив його мечем. А щоб вибратись назовні, Тесей, входячи в лабіринт, прив’язав до порога магічний клубок ниток, який і вказав йому зворотну дорогу. Цей клубочок Тесей отримав від Аріадни, дочки царя Міноса.

Майкл Артен, який сконструював гадану модель Критського лабіринту, сказав: «Життя кожної людини — це лабіринт, у центрі якого — смерть. І, можливо, навіть після смерті їй ще треба буде подолати останні переходи, перш ніж усе для неї скінчиться». У такому значенні звільнення міфічного Тесея з лабіринту символізує його переродження — звільнення від смерті. І знову стає очевидним вчення про людське безсмертя.

Греція та Рим

Зображення класичного Критського лабіринту можна побачити на монетах, знайдених у Кноссі. З часом подібні лабіринти почали будувати греки та римляни. Пліній пише про лабіринт на середземноморському острові Самосі та про ще один на острові Лемнос, який став відомим завдяки 150 чудовим колонам. Пліній, посилаючись на опис давнішого письменника Варрона, також розповідає про розкішну етруську усипальню, яка нібито мала підземний лабіринт.

У Помпеях, зруйнованих 79 року н. е. під час виверження вулкана Везувія, знайдено принаймні два декоративних лабіринти. Один з них, що міститься у Домі з лабіринтом, відомий завдяки дивовижній мозаїці на підлозі, яка зображає боротьбу між Тесеєм та Мінотавром. Письменник Марсель Бріон твердить, що це «алегорія людського життя і важкої подорожі, яку має здійснити душа у цьому світі та наступному, перш ніж досягне блаженного стану безсмертя».

Діти у стародавньому Римському світі любили гратися в лабіринтах на лузі або на бруківці. Сьогодні, розкопуючи вілли та інші цивільні споруди часів Римської імперії, археологи знаходять по всій Європі багато залишків мозаїки із зображенням лабіринту. Але міфологічні ідеї незабаром розповсюдились ще далі.

Проникнення в різні країни

У храмі в Галебіді коло Майсура (Індія) частину фриза зроблено у вигляді лабіринту. Цей храм, збудований близько XIII століття н. е., прикрашає зображення сцени з «Магабгарати».

Китайці вірили, що злі духи можуть літати лише по прямій, тому, аби не допускати їх у свої доми та міста, вони робили входи у вигляді простого лабіринту.

У Скандинавії на берегах Балтійського моря стоїть понад 600 кам’яних лабіринтів. Кажуть, що багато з них збудували місцеві рибалки. Вони вірили, що, пройшовши через лабіринт, матимуть добрий улов і щасливо повернуться додому.

На маленькому острові св. Агнеси, що лежить неподалік південно-західного узбережжя Корнуоллу (Англія), є лабіринт, який 1726 року був відреставрований доглядачем маяка.

Але особливе зацікавлення викликає у багатьох те, що лабіринт використовувався у будовах християнських церков. Розгляньмо кілька прикладів.

Лабіринти християнства

Християнські релігійні споруди містять багато дивовижних лабіринтів. Один з найменших із них — це, мабуть, вирізьблений на дереві круглий орнамент, що видніється високо вгорі на склепінні церкви св. Мері Редкліфф (XV століття) у Брістолі (Англія). Цей лабіринт, розмальований золотою та чорною фарбами, має лише 20 сантиметрів у діаметрі. А найвідоміший лабіринт можна побачити у кафедральному соборі французького міста Шартрі. Його збудували із блакитного та білого каменю у 1235 році, і діаметр його дорівнює 10 метрам.

Великі орнаменти з лабіринтами прикрашали підлоги й інших середньовічних соборів і церков Франції та Італії у таких містах, як Ам’єн, Байє, Орлеан, Равенна й Тулуза. Існував також лабіринт у Реймсі, але він був знищений 200 років тому. Цікавий лабіринт можна побачити в соборі міста Мірпва, у центрі якого зображено Мінотавра.

В одному джерелі щодо використання лабіринтів у визначних релігійних будівлях говориться так: «Середньовічна християнська церква перейняла язичницький лабіринт, включивши в нього християнську символіку». Отже, лабіринти, очевидно, використовували у християнських церквах, щоб зобразити життя християнина відповідно до міфології стародавніх єгиптян.

Церковні лабіринти використовувалися також для розігрування хрестових походів до Єрусалима. Досягнення центру означало досягнення Єрусалима й здобуття спасіння. Деякі парафіяни розглядали лабіринт як покутний шлях, котрий, щоб отримати прощення гріхів, потрібно було подолати на колінах або пройти в ритуалі замість прощі до Святої землі.

Дернові лабіринти

У XII—XIII століттях, особливо в Англії, лабіринти почали викопувати в землі. Їх назвали дерновими лабіринтами. Пізніше багато з них використовувалися для розваг, але оскільки вони нагадували лабіринти в церковних будівлях, дехто надавав їм релігійного значення. Чимало фахівців вважає, що найбільшим у світі дерновим лабіринтом є лабіринт у містечку Саффрон-Волден у графстві Ессекс, який був створений більше 800 років тому. Його особливістю є чотири великі, подібні до бастіонів, виступи. А довжина доріжок сягає майже 2 кілометрів.

 

В. Г Метьюс, пов’язуючи історичний та міфічний аспекти лабіринту, зауважує, що релігійні лабіринти «можна розглядати як символ спокус-лабіринтів цього світського життя, по якому вдається успішно просуватися лише завдяки нитці Аріадни — Божій милості» («Лабіринти: історія та розвиток», англ.).

Чи вас дивує те, що лабіринт, попри своє язичницьке походження, став характерним елементом християнства? Чи може правдиве християнство мати щось спільне з язичницькими забобонами?

Сумісні з християнською вірою?

Хоч би якою захопливою була історія лабіринту, пов’язані із ним погляди не сумісні з християнською вірою. Ніде у Біблії не говориться, що людська душа — це якась окрема, відмінна від тіла субстанція, котра продовжує жити після смерті особи. Натомість Біблія навчає, що людська душа смертна. В ній стверджується: «Душа, що грішить,— вона помре» (Єзекіїля 18:4).

Боже Слово, Біблія,— справді могутнє. Воно прирівнюється до меча — «меча духовного». Християни вміло користуються цією зброєю, аби перемогти реальну, надлюдську, невидиму, духовну істоту та її демонів, а не для боротьби з міфічним Мінотавром (Ефесян 6:12, 17). Завдяки цьому вони мають непереможну віру й міцну надію на спасіння. Це допоможе їм пережити кінець теперішньої системи речей і увійти в новий світ праведності — чого віра в міфологію ніколи не спроможна здійснити (2 Петра 3:13).

[Примітка]

За повідомленнями Плінія, римського природознавця першого століття н. е., збудований критянами лабіринт був у сто разів менший за єгипетський.


Лабіринти для розваг

Шістсот років тому почали будувати лабіринти нового типу. Вони не мали жодного релігійного значення й споруджувалися лише для краси. Невдовзі прості лабіринти можна було побачити мало не у всіх англійських парках. Зрештою стали створювати більш складні лабіринти, а доріжки в них обсаджували кущами самшиту, які акуратно підстригали.

В останні роки у різних куточках світу з’явилося багато сучасних, захопливих лабіринтів. Вони припали до вподоби не лише дітям, але й дорослим. Це справжня забава!


Використання лабіринтів у християнстві

Нещодавно у Вестмінстерському абатстві в Лондоні з’явилося на вівтарі нове вишиване покривало. У його центрі зображено лабіринт, по боках від якого містяться літери «Α» (альфа, «ПОЧАТОК») та «Ω» (омега, «КІНЕЦЬ»). Зверніть увагу на вираз «I AM» у центрі лабіринту, що в перекладі з англійської означає «я є». Цей вислів великими літерами, узятий з Вихід 3:14 в Біблії «Перекладу короля Якова», стосується Єгови. Це цікавий сучасний приклад зв’язку між лабіринтом та релігією сьогодні.

З журналу «Пробудись»