ІНСУЛЬТ. ЩО ЙОГО СПРИЧИНЯЄ

«МОЗОК — це найделікатніший орган людського організму»,— стверджує невролог д-р Владімір Гачінскі з університету Вестерн Онтаріо в Лондоні (Канада). При вазі, що становить усього 2 відсотки від загальної маси тіла, мозок містить понад десять мільярдів нервових клітин. Ці клітини постійно підтримують між собою зв’язок, і в них народжується кожна наша думка, порух та відчуття. Мозок живиться киснем і глюкозою, які безперервно надходять до нього по складній системі судин.

Проте якщо будь-яку частину мозку лише на декілька секунд позбавити кисню, то тонка робота нейронів порушується. Коли ж кисень не надійде і через декілька хвилин, це призведе до пошкодження мозку, бо його клітини почнуть вмирати і функції, котрі вони контролюють, вийдуть з ладу. Це явище називається ішемія — брак кисню, що найчастіше виникає через закупорку артерії. Кисневий голод запускає в дію смертельний ланцюжок хімічних реакцій, які завдають мозку ще більших ушкоджень. Тоді настає інсульт. Ще одною причиною інсульту може бути розрив кров’яних судин, котрі заливають мозок кров’ю і блокують шляхи внутрішнього зв’язку. Це розладнує хімічні та електричні сигнали, що йдуть до м’язів, та пошкоджує тканини мозку.

Наслідки

Кожен випадок інсульту відмінний від іншого, тож інсульти здатні спричиняти майже нескінченну кількість різних розладів. Жоден хворий не страждає одночасно від усіх цих розладів, але наслідки інсульту можуть бути як незначними й майже непомітними, так і важкими та до болю очевидними. Котрі саме функції організму вийдуть з ладу, залежить від того, в якій частині мозку стався інсульт.

Часто зустрічається слабкість або параліч верхніх та нижніх кінцівок. При цьому зазвичай страждає тільки один бік тіла, протилежний ураженій півкулі мозку. Так інсульт у правій півкулі мозку викликає параліч кінцівок з лівого боку, а у лівій — з правого. Деякі хворі зберігають здатність володіти руками й ногами, але при цьому їхні м’язи так сіпаються, що здається, ніби кожна кінцівка рухається у свій бік. Жертва виглядає, як ковзаняр-початківець, котрий намагається втримати рівновагу. Доктор Дейвід Левайн з медичного центру при Нью-Йоркському університеті пояснює: «Вони втратили відчуття, котре раніше підказувало, чи рухається їхня кінцівка та де її місце в просторі».

Понад 15 відсотків потерпілих від інсульту переживають припадки, які супроводжуються безконтрольними рухами та зазвичай періодами непритомності. Часто трапляється також біль і розлади чутливості. Один хворий на інсульт, в якого часто німіють руки і ноги, розповідає: «Бувають ночі, коли щось торкається моїх ніг і від цього дотику я прокидаюсь, як від удару струмом».

Наслідками інсульту можуть бути також роздвоєння в очах та порушення ковтання. Якщо пошкоджено сенсорні центри рота й гортані, жертва інсульту може страждати ще й від такого прикрого порушення, як безконтрольне слиновиділення. Хвороба може вплинути на будь-яке з п’яти чуттів, викликаючи розлади зору, слуху, нюху, смаку та дотику.

Труднощі спілкування

Уявіть собі, що двійко кремезних незнайомців переслідують вас на погано освітленій вулиці. Ви обертаєтесь і бачите, як вони біжать просто до вас. Перелякані, ви силкуєтеся покликати на допомогу, але з горла не вилітає жодного звука! Чи можете ви уявити жах та розпач, які охоплюють людину в такій ситуації? Саме це відчувають багато жертв інсульту, коли вони раптово втрачають здатність говорити.

Одним з найгнітючіших наслідків інсульту є стан, коли хворий не може обмінюватися з іншими своїми думками, почуттями, надіями та страхами — він, так би мовити, стає ізольованим від друзів і родини. Один чоловік, котрий пережив інсульт, описав це так: «Кожного разу, коли я хотів щось сказати, нічого не виходило. Довелося німувати, а до того ж я не розумів, коли до мене зверталися чи то усно, чи то письмово. Слова звучали… так, ніби люди навколо мене розмовляли якоюсь чужою мовою. Я не міг ані збагнути мови, ані користуватися нею».

Інший чоловік, Чарльз, розумів усе, що йому говорили. Проте ось як він описує те, що ставалося, коли треба було відповісти: «Я подумки складав слова, котрі хотів вимовити, але вони виходили перекрученими та зіжмаканими. У такі моменти я почувався ув’язненим у власному тілі». У своїй книжці «Інсульт. Поради власнику» (англ.) Артур Джозефс пояснює: «Під час мовлення контролюються та координуються зусилля понад сотні різних м’язів, а кожним з цих м’язів керує в середньому більше ста рухових нейронів… Кожна секунда розмови вимагає аж 140 000 нейро-м’язових дій. Чи слід дивуватись, що внаслідок ушкодження ділянки мозку, яка контролює ці м’язи, мова може спотворитись?»

Інсульт викликає багато незбагненних розладів мови. Буває, наприклад, що людина, яка не говорить, може співати. Деякі вимовляють слова спонтанно, але не тоді, коли треба, або ж говорять безперестанку. Ще інші знову й знову повторюють ті самі слова чи фрази або ж плутають значення слів, кажучи «так», коли мають на увазі «ні», та навпаки. Дехто знає слова, які хоче сказати, але мозок не може спонукати рот, губи та язик вимовити їх. Інколи через слабкість м’язів мова час від часу стає нерозбірливою. Деякі люди переривають свої слова бурхливими сплесками емоцій.

Іншим наслідком інсульту може бути пошкодження тої ділянки мозку, яка контролює емоційне забарвлення мови. Мова такого хворого звучатиме безбарвно. Або ж йому важко розрізнити емоції в мові інших. Такі або подібні до описаних вище труднощі спілкування можуть звести бар’єр між членами сім’ї, наприклад, між чоловіком і дружиною. Ґеорґ пояснює: «Оскільки інсульт змінює міміку, жести та, по суті, цілу особистість людини, наші стосунки раптово змінилися. Здавалося, що в мене тепер зовсім інша дружина — людина, з якою мені треба знайомитися наново».

Зміни у психіці та особливостях характеру

Недоречні зміни настрою, вибухи плачу чи сміху, сильна злобність, незвична підозрілість та непереборний смуток — це тільки деякі з бентежних розладів психіки та характеру, з котрими доводиться справлятися хворим на інсульт та їхнім рідним.

Один такий хворий на ім’я Ґілберт розповідає: «Бувало, що я втрачав емоційну рівновагу та сміявся чи плакав з найменшої причини. Час від часу, коли я сміюся, хтось запитує: «Чого це ти?»— і я просто не можу відповісти». Саме це та ще порушене відчуття рівноваги й легка кульгавість спонукали Ґілберта сказати: «Я почуваюсь, ніби в якомусь чужому тілі, ніби я — це хтось інший, а не та людина, якою я був до інсульту».

Серед хворих з порушеннями функцій мозку та цілого організму дуже рідко трапляються люди, котрі не переживають психічного зрушення. Гіроюкі, якого інсульт залишив з розладом мови та частковим паралічем, говорить: «Навіть час не приніс змін на ліпше у моєму стані. Усвідомивши, що не зможу працювати, як колись, я впав у відчай, почав звинувачувати все та всіх і думав, що вибухну від надміру почуттів. Я не поводився так, як личить чоловікові».

Страх та тривога відомі багатьом жертвам інсульту. Елен каже: «Я тривожуся, коли відчуваю в голові тиск, що може віщувати новий інсульт. Якщо не відігнати негативних думок, то мене охоплює справжній страх». Рон розповідає про свою тривогу: «Часом мені майже не по силі робити правильні висновки. Коли треба одночасно вирішити два чи три невеличкі питання, я зовсім гублюсь. Я забуваю все так швидко, що інколи не пам’ятаю рішення, зробленого декілька хвилин тому. Це призводить до жахливих помилок, які бентежать мене та інших. Що буде зі мною через кілька років? Чи я зможу нормально спілкуватися або водити машину? Чи не стану я тягарем для своєї дружини?»

Члени родини також страждають

Очевидно, що не тільки хворим на інсульт доводиться боротись із гнітючими наслідками хвороби. Їхнім рідним також нелегко. Деколи вони мусять долати жахливий шок від того, що в них на очах вправна в усьому людина з нормальною мовою несподівано швидко деградує і опускається до стану безпорадного немовляти. Членам родини, можливо, доведеться перебрати на себе незвичні ролі, і це заважатиме нормальним стосункам у сім’ї.

Гаруко так розповідає про сумні наслідки хвороби: «Мій чоловік утратив пам’ять і забув майже всі важливі речі. Нам несподівано довелося позбутися підприємства, яким він керував, та відмовитись від дому й іншого майна. Найважче було те, що я вже не могла вільно розмовляти з чоловіком або звертатися до нього за порадою. Він плутає день і ніч та часто усуває пелюшки, потрібні вночі. Хоч ми знали, що надійде час, коли чоловік опиниться у такому стані, нам все ж таки важко примиритися з цією дійсністю. Наша ситуація повністю змінилася, бо тепер ми з дочкою опікаємо чоловіка».

«Доглядати хворого на інсульт, хоч би як ви його любили, деколи надзвичайно важко,— зауважує Ілейн Фантл Шімберґ у публікації «Інсульт. Що треба знати родині» (англ.).— Труднощі не зникають з часом, і відповідальність не зменшується». У деяких випадках члени родини забезпечують хворому відмінний догляд, але це негативно позначається на здоров’ї, психіці та духовності доглядальника. Марія розповідає, як жахливо змінилось її життя після інсульту матері: «Я відвідую маму щодня та намагаюсь підтримати її духовно; я читаю і молюсь із нею та засипаю її виявами любові, обіймами й цілунками. Додому я повертаюсь виснаженою емоційно — деколи настільки, що мені аж хочеться блювати».

Деяким доглядальникам найважче впоратися із змінами у поведінці хворого. Нейропсихолог д-р Рональд Калваньйо говорить кореспонденту «Пробудись!»: «Коли хвороба впливає на вищі функції кори головного мозку — тобто на те, як людина думає, веде своє життя, чи на її емоційні реакції — ми маємо справу із самою сутністю особистості, тож у певний спосіб психічні порушення, які відбуваються, дійсно досить драматично змінюють світ сім’ї хворого». Йошіко пригадує: «Мій чоловік після хвороби, здавалося, цілком змінився і став дратуватися з щонайменшого приводу. У такі хвилини я почуваюсь справді жалюгідною».

Часто люди поза колом сім’ї не зауважують таких змін в особистості хворого. Тому деякі доглядальники почуваються відокремленими від інших та самотньо несуть свій тягар. Мідорі розповідає: «Після інсультів мій чоловік залишився з розумовими та психічними розладами. Йому дуже потрібно підбадьорення, але він нікому про це не каже та страждає на самоті. Тож на мене лягає обов’язок допомогти чоловікові справитись з його почуттями. Щодня спостерігаючи зміни його настрою, я втратила спокій, а деколи вже навіть боюся».

Як хворі на інсульт та їхні рідні справляються зі змінами в житті, котрі приносить інсульт? Як може кожен з нас підтримати тих, хто страждає від дошкульних наслідків інсульту? Про це розповідається у наступній статті.

Сигнали небезпеки

Несподівана слабкість, оніміння або параліч обличчя, руки чи ноги, особливо з одного боку тіла.

Раптова нечіткість або затьмарення зору, зокрема в одному оці, роздвоєність в очах протягом якогось часу.

Труднощі з вимовою або розумінням навіть простих речень.

Запаморочення або втрата рівноваги чи координації, зокрема тоді, коли ці ознаки поєднуються з іншим симптомом.

Симптоми, що трапляються рідше

Раптовий, безпричинний та сильний головний біль — його часто описують як «найгірший головний біль, котрий тільки може бути».

Несподівана нудота та гарячка, що, на відміну від вірусних захворювань, розвивається дуже швидко (протягом хвилин чи годин, а не декількох днів).

Непритомність або затьмарення свідомості на короткий час (млосність, замішання, судоми, кома).

Не легковажте симптомами

Доктор Дейвід Левайн попереджає, що відразу після появи симптомів пацієнт «повинен якомога швидше дістатися до лікарняного пункту першої допомоги. Доведено, що коли розпочати лікування інсульту протягом кількох перших годин, то пошкодження можна звести до мінімуму».

Деколи симптоми з’являються на дуже короткий період, а тоді зникають. Такі періоди відомі як ТІА або транзиторні ішемічні атаки. Не легковажте ними, бо вони вказують на високий ризик інсульту, і після них може статися справжній інсульт. Лікар допоможе усунути причини цих порушень та поменшити ризик інсульту в майбутньому.

Складено за рекомендаціями Національної асоціації по боротьбі з інсультом (Енґлвуд, штат Колорадо, США).

З журналу «Пробудись»