Картографія. Її роль в пізнанні світу

«Рай знаходиться десь на Далекому Сході. Єрусалим є центром всіх народів і країн, а сам світ – плоский диск, оточений водами океанів. Так ченці, картографи Середньовіччя, уявляли собі світ, в якому жили ».

ЦІ слова були видавцями в передмові до «Великого атласу світу” Рідерз Дайджеста “» ( «The Reader’s Digest Great World Atlas»). Таке не основане на Біблії уявлення релігійних  провідників частково пояснює те, чому в епоху раннього Середньовіччя картографія, або виготовлення карт, майже не розвивалася.

Без карт неможливо знати географію. А вона є вкрай необхідною для розуміння світу, в якому ми живемо. Однак у багатьох навіть сьогодні знання географії залишаються на середньовічному рівні. Близько ста років тому письменник Марк Твен за допомогою вигаданого героя Гека Фінна показав проблему тих днів. Коли він летів на повітряній кулі, то запевняв свого друга Тома Сойєра, що вони ще не долетіли до штату Індіана, і як аргумент він привів, що земля була ще зеленою. А Гек бачив, що на карті Індіана рожева.

Один учитель американської середньої школи починав урок географії з того, що просив когось із учнів показати на карті світу Сполучені Штати. Протягом десяти років саме з цього він починав свої уроки. Він сказав, що за весь цей час жодного разу ні з першого, ні з другого разу учні не могли показати Сполучені Штати. Ще дивнішим може виглядати, те, що, як писалося в журналі «Тайм», «3 з 10 американців не знають, де на карті північ, а де південь».

Історія створення карт

Складання карт — одна з найстародавніших та найнезвичайніших форм передачі інформації. Карти вирізали на камені й дереві; креслили на піску, папері та пергаменті; малювали на шкурах тварин і на одязі; навіть ліпили зі снігу.

«Уорлд бук енсайклопідія» датує найдавнішу відому карту приблизно 2300 роком до н. е. і так описує її: «Маленька глиняна табличка, виготовлена у Вавилонії, зображає, напевно, маєток у долині, оточеній горами». Перед тим як розбудовувати місто, вавилоняни послуговувались подібними глиняними табличками з кресленнями міських мурів.

Грецький географ Птолемей з Александрії (II сторіччя н. е.) знав, що земля є круглою, про що в Біблії було записано вже у VIII сторіччі до н. е.: там говориться про Бога як про ‘Того, Хто сидить понад кругом землі’ (Ісаї 40:22). Як зазначає журнал «Іквінокс», креслення Птолемея є «однією з перших зафіксованих спроб у галузі космокартографії — зображенні на карті обрисів відомого людям світу».

карта птолемея

Карта Птолемея

Про карти Птолемея було відомо небагатьом, поки наприкінці XV сторіччя їх не надрукували в одному атласі. Відтоді Птолемеєві карти стали джерелом географічних даних для таких мореплавців як Колумб, Кабот, Магеллан, Дрейк та Веспуччі. Навіть сьогодні Птолемеєва карта, складена з урахуванням того, що Земля має форму кулі, нагадує сучасні карти, хоча на кресленнях Птолемея Євразія зображена набагато більшою, ніж вона є насправді. В атласі світу у виданні «Рідерс дайджест» зазначено, що через це перебільшення «Колумб недооцінив відстань до Азії, коли перетинав Атлантику, і тому не збагнув, що на своєму шляху відкрив Новий Світ». Новий Світ, названий Америкою на честь Амеріго Веспуччі, вперше з’явився на карті світу 1507 року.

Подорожі, здійснені у добу відкриттів, приблизно у 1500 — 1700 роки, надали картографам точніші відомості. Морські карти, чи карти взагалі, стали стратегічно важливими документами, до них ставились як до «знаряддя урядової влади» та «військової зброї». Упорядники карт давали клятву про нерозголошення таємниці, працювали приховано й захищали карти ціною свого життя. Коли ворог захоплював корабель, карти затоплювали в морі. Досить довго держави тримали національні карти за сімома замками, а у воєнний час їх не дозволялось бачити майже нікому.

З відкриттям нових земель у карти слід було вносити зміни. Тому фламандський географ Ґерард Меркатор (1512—1594) видав першу підшивку власноруч виготовлених на науковій основі карт. У тій підшивці було зображення міфічного титана Атласа, і з того часу збірники карт називають «а́тласами».

Сучасна картографія

Із нагромадженням географічних відомостей поліпшувалась якість карт. При цьому важливе значення мали технічні прийоми їхнього складання. Журнал «Кенейдіан джіоґрефік» так описує труднощі, які випадали на долю топографів кінця XIX — першої половини XX сторіччя: «У спеку й холод, верхи, на каное, на плотах і пішки… вони знімали місцевість, де розташовувались міста й садиби, ліси й поля, багнисті дороги та трясовини, що кишіли комарами. Вони вимірювали відстані мірильними ланцюгами, а кути — теодолітами. Вони встановлювали опорні позначки, орієнтуючись на зорі… та визначали глибину прибережних вод».

У XX сторіччі картографія зазнала буквального злету. Землю почали фотографувати з літаків. Потім, у 1950-ті, завдяки орбітальним супутникам картографія вступила у космічну еру. Наприкінці 1980-х геодезисти за допомогою численних приймачів визначали розташування географічних об’єктів у будь-якому пункті землі протягом години, на що раніше витрачали не один місяць.

Сьогодні картографи креслять за допомогою електронної апаратури. Вони оновлюють карти згідно з даними, що одержують з орбітальних станцій, а також зі складних наземних приладів. Спеціалізовані комп’ютерні програми дозволяють упорядникам карт зберігати безліч одиниць інформації — картографічної та іншої. Завдяки цьому замовлену карту виготовляють за лічені хвилини, раніше на це йшли роки, без застосування ручної праці, яка забирає багато часу.

За допомогою системи географічної інформації (GIS) можна скласти карту практично будь-якого змісту. Для регулювання транспортного потоку у години пік GIS створює карту вулиці станом на цю хвилину. Ця система також визначає курс вантажних автомобілів, які мчать автомагістралями країни, та може направляти їх, навіть складає карту сіножатей для молочних ферм.

Карти — відображення реальності?

«Карта може брехати, але ніколи не жартує»,— написав поет Говард Мак-Корден. Наприклад, коли накреслена від руки на аркуші паперу карта неправильно вказує вам дорогу, то це зовсім не смішно. Це може вартувати нам втратою часу і коштів. Ми можемо думати, що всі карти правильні і відображають реальність. Але насправді не всі вони точні і можуть помилятись.

Один архіваріус придбав кольорову настінну карту провінції Квебек (Канада) і помітив кричущу помилку. «Весь півострів Лабрадор було зображено як частину Квебеку,— пояснив він.— Коли я розповів про це своєму співробітникові, то на моє здивування він сказав, що, мабуть, це не помилка через недогляд, а свідоме спотворення факту». Здається, що у Квебеці завжди були незадоволені рішенням від 1927 року про кордон на Лабрадорі, тим-то й на карті цей небажаний факт не відобразили.

Співробітник згаданого архіваріуса розповів і про інші карти, які свідомо склали неправильно. Архіваріус написав для журналу «Кенейдіан джіоґрефік» статтю під назвою «Карти, що обманюють», в якій наголосив: «Складанням карт легко маніпулюють, захищаючи певні погляди». Він також написав: «Мене завжди вчили, що карти є правдивим відображенням реальності, а проте, є карти, де все неправда!»

Підтвердженням цього є випадок, про який у 1991 році повідомляла торонтська газета «Ґлоб енд мейл»: «Делегація японських чиновників, чий уряд заявляє свої права на володіння Курильськими островами, що входять до складу Радянського Союзу, звернулась [до Національного географічного товариства] з проханням позначити спірну територію іншим кольором». Чому вони хотіли змінити колір? Головний картограф Національного географічного товариства Джон Гарвер-молодший пояснив: «Вони воліли, щоб колір змінили на зелений, бо зеленим на карті позначена Японія».

Отже, кольори на карті використовують для створення певних асоціацій або підкреслення якихось деталей. Наприклад, 1897 року, після того як вздовж притоки річки Клондайк знайшли золото, карти особливо стали в пригоді для заохочення приблизно 100 000 золотошукачів, що ринулись туди. Видавці карт зафарбували зображення Аляски та Юкону темно-жовтим кольором, що мав символізувати майбутній успіх.

Інші міркування можуть вплинути на вигляд карти навіть ще помітніше. Наприклад, 1982 року випустили карту «Турнебаут меп», на якій Південну півкулю було показано нагорі. Чому? Бо вирішили, що коли якась частина світу зображена нагорі, то це вказує на її перевагу й вищість і що така карта справить позитивний вплив на ті бідні країни світу, котрі розташовані у Південній півкулі.

Труднощі при складанні карт

Навіть якщо картограф воліє відобразити реальне розташування об’єктів, створити карту на пласкій поверхні складно. Це пов’язано з тим, що зображення кулі на пласкій поверхні спотворюється. Так само важко розрівняти шкірку апельсина, не ушкодивши її. Якщо форми континентів і зберігаються, то розміри їх непропорційні. Тому Джон Гарвер-молодший сказав: «Єдиною правильною картою є глобус». Але через те, що глобус нелегко носити з собою, більший попит має плоска, кольорова карта.

У 1988 році Національне географічне товариство випустило нову карту світу. Розповідаючи про цю подію, журнал «Тайм» пояснив, з якими труднощами зіткнулись упорядники карти: «Зображення на карті часто не відображають форм та пропорцій континентів і морів». Ви легко помітите це, якщо порівняєте карту світу, видану Національним географічним товариством 1988 року з картами, випущеними тим же товариством раніше.

Коментуючи тоді великі розбіжності між цими картами, автор статті в «Таймі» писав: «На новій карті світу, яку Національне географічне товариство висилає 11 мільйонам своїх членів, Радянському Союзові не вистачає 47 мільйонів квадратних кілометрів — більше, ніж дві треті території, яку він займав на картах Національного географічного товариства останньої половини сторіччя».

З часів Птолемея картографи намагаються подолати труднощі, пов’язані із пропорційним зображенням об’єктів. Наприклад, на проекції, якою Національне географічне товариство послуговується протягом 66 років, Аляска показана більшою за свої реальні розміри у п’ять разів! Знаючи про таке спотворення реальності, можна зрозуміти, чому Артур Робінсон, знавець картографії США, сказав: «Складання карт не тільки наука, але й мистецтво». На думку Гарвера, карта, обрана 1988 року Національним географічним товариством, є «найліпшим можливим компромісом між географією та естетикою».

Що в майбутньому?

Безумовно, складання карт — процес набагато складніший, ніж звичайно собі уявляють. Що більше знань про землю, то докладнішими можуть бути карти. Однак ці знання не завжди легко досяжні. Тому, як декілька років тому сказав Ллойд А. Браун, «велика карта всього світу, про яку людство мріє протягом сторіч, з’явиться тільки тоді, коли кожен зможе плисти до сусіднього берега без страху, їхати або летіти через будь-яку країну, і це не загрожуватиме смертю чи ув’язненням. Можливо, таку карту колись і складуть».

З журналу “Пробудись”